не щебече соловейко ой не щебече
по тихому Дунаєчку о-ой сидячи
не щебече соловейко ой не щебече
по тихому Дунаєчку о-ой сидячи
щоб сховатись від смутку та порожнечі
ми говоримо про дріб’язкові речі
так світанок розмінюється на вечір
опадає пітьма під вагою зливи
кожен злочин обтяжується мотивом
кожен з нас замовкає про особливе
темнота спонукає себе картати
пам’ять знає навпомацки кожен кратер
врешті-решт ми усі мовчимо про втрати
мовчимо про усе непідвладне мові
гарячково розставлені розділові
непромовлені вчасно слова любові
про утрачений рай і своє вигнання
із дитинства можливо чи то — зі спальні
де не чутно ні стогону ні мовчання
про змарнований час що крізь пальці лине
і якщо перевести в пісок години
ми би йшли через дюни мов бедуїни
все про що говорити не стане сили
у пітьмі проступає волоссям сивим
і виводить мовчання німим курсивом
